Lemberg
by Галина Петросаняк
Я люблю цю дорогу о півсьомій годині ранку, коли
Прокидається вітер-самітник на лавці в сквері
В пору життя, коли спати твердо, як не стели
Коли хочеться відчиняти вже не всі існуючі двері
А лиш деякі.
Милі колегіати на майдані Шептицького і
До стін святої катедри, за якими завжди світає
Підмітають опале листя незмінні підмітачі
Вулиці із рисунка Осипа Сорохтея
PragueЗ перспективи пташиного лету вежі і куполи
Притрушені снігом грудневим дахи незрівнянної Праги
Звели звучати мелодії осіннього дня, коли
Цього міста вина тисячолітні твою тамували спрагу
Далеких мандрів та вражень. Помалу гас
Парк на схилі, неначе палітра фрески
Музиканти на Карловім мості грали осінній джаз
Стурбований голос жіночий кликав когось по-чеськи
Й прибульцеві випадковому, що трохи втомився вже
Ідучи не стільки з нового, як з ніким не знаного світу
Життя здавалось симфонією Дворжака чи вітражем
Сецесійним Альфонса Мухи в соборі святого Віта
Деяким друзям-хлопцямКоли тут почнуться дощі і на Stefanplazi
Більше не буде власника кумедних маріонеток
А фіакри їздитимуть з піднятим верхом і праця
Тих, хто вулиці підмітає, ускладниться, й світопорядок
Творитиме осінь,тоді я, напевно, наважусь
Написати тобі листа, адже не годиться
Забувати добрих знайомих. І я розкажу
Що була у будинку метеликів і барви у них на крильцях
Є найліпшим доказом того, що Бог існує
Про те, як ходжу щоранку вулицею Фаворитів
І що сни мені сняться озвучені німецькою
Що красу і шляхетність міста словами не відтворити
Про вміння мешканців міста всміхатися незнайомим
Про те, що публіку в опері тепер розважає Вебер
Розкажу тобі і звичайно ж я жодним словом
Не обмовлюся про те як сумно мені без тебе
***by CosmopolitanЯ отчетливо помню момент, когда почувствовала это. Вот я иду босиком по берегу, загребая песок краешком слишком длинных джинсов, вот бреду по мокрой траве, и песок с крошечными осколками древних, видавших виды и почти уже перемолотых в муку ракушек липнет к босым ногам. С очень черного и не очень-то приветливого моря дует ветер, над головой бьются сумасшедшие кайты и глуповатые чайки. А сухие травинки уже совсем-совсем сухие. И чуть горьковатые на вкус. Только прикасаешься кончиком стебелька к губе, и донельзя обветренные губы моментально трескаются. И к горькому травяному привкусу добавляется еще чуть солоноватый. И скоро осень. И в каждой клеточке - яд. И просто невыносимо, до слез необходимо, чтобы кто-то все это увидел, почувствовал, попробовал на вкус вместе с тобой. Чтобы кто-то был рядом. Не кто-то, а ОН...
Старе кіноby Кость Москалець
Це старе кіно про двох самотніх людей
Які ціле життя шукали одне одного і не знаходили
А коли вони нарешті зустрілися
То злякалися свого щастя і все закінчилося дощем
Довго палають порожні екрани
Ми не відводим очей
Гаснуть повільно барвисті реклями
Цих страшних ночей
Цих важких ночей
Це старе кіно про страх перед щастям
Про те що жодному з нас не можна залишатися самотніми
Інакше найкраща навіть доля закінчується поразкою
Поразкою і нескінченним дощем
День закінчився дощем і грозою
Пахне весною і сном
Ми не захочем дивитися знову
Це старе кіноЦе страшне кіно
Злива густа і не видно дороги
Я твої пальці ловлю
Будьмо удвох і не бійся нічого
Я тебе люблю
Я тебе люблю
Ці старі режисери які давно вже вижили з розуму
Накручують свої фільми про самотніх нещасних людей
І добре заробляють на цьому
Нехай же хоч одного разу вони залишаться ні з чим
Хоч одного разу... вони
В твоїх очах я знову бачу себе
Яка ти світла...